Дитинство
Юрій Жигайло народився в місті Дніпро, яке завжди вирізнялося своєю індустріальною атмосферою й робітничим духом. Його дитинство пройшло у звичайному спальному районі, де життя було не надто легким, але наповненим теплом і простими радощами. Батько Юри працював інженером на одному з найбільших металургійних заводів міста, а мати — вихователькою в дитячому садку. Вони були простими, працьовитими людьми, які щиро вірили, що чесність і наполеглива праця завжди приведуть до успіху. Ці цінності вони намагалися прищепити й своєму синові.Хлопчик ріс непосидючим і допитливим. Він був одним із тих дітей, які завжди шукають пригод на задньому дворі: лазять по деревах, ганяють у футбол на запилених майданчиках або досліджують старі гаражі разом із друзями. Батько навчив його основним технічним навичкам — ремонтувати велосипеди, лагодити старі радіоприймачі та навіть створювати прості конструкції з підручних матеріалів. Мати ж прищепила любов до читання. Вона часто читала Юрі книги перед сном: пригоди Жуля Верна, історії Джека Лондона та українські народні казки. Саме завдяки цим книгам у Юри з’явилася перша мрія — досліджувати світ і розповідати про нього іншим.
Шкільні роки для Юри були непростими. Хоча він ніколи не був "відмінником", учителі часто відзначали його нестандартне мислення та гострий розум. Юра любив писати твори та розповідати про життя навколо нього так, як він це бачив. У старших класах він почав писати короткі замітки для шкільної стінгазети. Спочатку це були звичайні описи шкільних подій, але згодом його тексти почали набувати гостроти й глибини. Юра писав про справжні проблеми: погані дороги біля школи, несправедливе ставлення вчителів і навіть соціальні проблеми району, в якому він жив. Декілька разів через свої статті він навіть викликав обурення адміністрації, але отримав велику підтримку серед однолітків. Це стало першим кроком у його журналістському житті.
Юність
Після закінчення школи Юра вступив до Дніпровського національного університету на факультет журналістики. Батьки спочатку сумнівалися у виборі сина, вважаючи, що ця професія не принесе стабільності й достатку. Однак Юра наполягав на своєму: він хотів писати про правду, викривати несправедливість і допомагати людям розуміти, що відбувається в їхньому житті та навколишньому світі.Студентські роки стали для нього часом розвитку й випробувань. Університет дав йому можливість зануритися в реальну журналістику: Юра працював у студентському медіацентрі, де писав статті про життя університету та міста. Саме тоді він навчився проводити інтерв’ю, працювати з джерелами та створювати гострі репортажі. Його перший серйозний матеріал був про невиплачені стипендії студентам, який викликав резонанс і змусив адміністрацію переглянути свої рішення. Це стало для Юри доказом того, що слово має силу.
У цей період Юра також активно займався громадською діяльністю. Він був членом студентського самоврядування, організовував дебати, зустрічі з журналістами й навіть кілька волонтерських акцій. Такі заходи допомогли йому розвинути лідерські якості, навички комунікації та роботи в команді.
Паралельно з навчанням Юра почав працювати позаштатним кореспондентом у місцевій газеті. Спочатку йому доручали прості теми: культурні події, відкриття нових кафе чи репортажі про міські свята. Але з часом Юра зрозумів, що хоче писати про важливі речі: корупцію, соціальні проблеми, зловживання владою.
Початок кар'єри
Після закінчення університету Юра отримав роботу в одній із провідних газет міста. Його статті швидко набули популярності завдяки сміливості й чесності. Юра не боявся підіймати теми, які інші уникали. Він писав про корумпованих чиновників, поганий стан лікарень, незаконне будівництво та злочинність у місті.Його перший великий успіх прийшов після серії розслідувань про нелегальний бізнес у місті. Юра викрив схеми, які пов'язували місцеву владу та бізнесменів, що працювали в тіні. Статті викликали значний резонанс: почалися перевірки, а деякі фігуранти справи навіть потрапили під слідство. Однак цей успіх мав і зворотний бік. Юра почав отримувати анонімні погрози, йому радили "не сунути ніс не в свої справи". Одного разу невідомі знищили його машину, залишивши попередження на капоті.
Цей період став переломним у його житті. Втомившись від постійного тиску та страху за своє життя, Юра вирішив залишити журналістику й піти працювати в поліцію. Він вважав, що зможе змінити систему зсередини та краще розуміти механізми, які він так часто критикував.
Період у поліції
Почавши службу в поліції, Юра швидко зрозумів, що система набагато складніша й брудніша, ніж він собі уявляв. Спочатку він намагався залишатися чесним, але реалії роботи, тиск керівництва й загальний стан правоохоронних органів змінили його. За кілька років він став частиною "гри" — навчився домовлятися, закривати очі на дрібні порушення й отримувати додатковий заробіток не завжди чесним шляхом.Однак внутрішній конфлікт не покидав його. Юра бачив, як система знищує людей, як справжні злочинці залишаються на волі, а винними роблять невинних. Коли його колишній напарник став фігурантом справи про вбивство й це зам'яли, Юра зрозумів, що більше не може залишатися в поліції. Він вирішив повернутися до журналістики — але вже з іншим досвідом, іншим багажем і чітким розумінням, як "працює машина".
Повернення до ЗМІ
Юра повернувся до журналістики як розслідувач. Його теми стали ще гострішими, а методи — ще ефективнішими. Тепер він знав, як мислять копи, чиновники й злочинці. Його матеріали викривали корупцію в поліції, темні схеми влади та проблеми, які роками ховали від громадськості.Юра став своєрідним символом правди серед колег. Його поважають за принциповість, але й побоюються через його прямоту й готовність іти до кінця.
Теперішній час
Юра живе сам у невеликій квартирі в центрі Дніпра. Він розлучений, але підтримує стосунки зі своїм сином Артемом, якому 10 років. Юра намагається бути для нього прикладом, хоча іноді йому здається, що він сам не завжди розуміє, де правда, а де брехня.Його життя — це постійна боротьба. Боротьба за правду, за справедливість і за самого себе.
