ДИТИНСТВО
Владислав народився 20 лютого 1995 року в місті Дніпропетровськ, Україна. Мама власниця приватного підприємства, яке займалося ремонтними роботами, тато власник фірми по будівельним роботам. Сім'я любила свою країну, своє місто і при цьому досить непогано заробляло на ньому. Владислав був розумним хлопчиком і розумів що батьки заробляють не тільки "чисті" гроші, але й "брудні", оскільки вони жили досить непогано. Він розумів, що в системі виживають люди, які вміють її обійти або побудувати власну. Остаточне розуміння системи дійшло тоді, коли Владислава влаштовували в дитячий садочок за "внесок на ремонт". Тоді то й стало зрозуміло: далі треба входити в систему.
В дитячому садочку за Владиславом був особливий "догляд". Батьки подбали про те аби хлопчика вчили та приділяли йому більше уваги в процесі навчання. Саме тому Владислав досить швидко вчився, адаптовувався до життя та досить швидко почав адаптовуватися до дорослого життя.
Батьки, нажаль, багато працювали. Вони досить мало приділяли уваги дитині. А на вихідних, навіть будучи вдома, вони працювали і працювали. Родина була досить віруючою, тому щонеділі ходили до церкви. Владиславу дуже сподобалося церковна організація, оскільки не дивлячись на свій ранній вік, він вже зрозумів, що релігія та гроші правлять цим світом. А отже, йому потрібно розпочинати будувати своє життя в цьому напрямку.
ЮНІСТЬ
Ось і завершився період дитячого садочку. Владислава віддають до приватної школи американського типу. Чому саме американської? Бо батьки Владислава все ж вважали систему української освіти досить слабкою, а дитині потрібно було дати більш якісні знання на шкільному етапі.
Владислав посилено почав вивчати економіку, історію, право. Інші предмети його менш цікавили, але при цьому він знаходив підхід до вчителів і завжди мав гарні оцінки. Ні, не через високий рівень знаннь, а через вміння спілкуватися і входження в довіру. Паралельно шкільними предметам, Владислав вивчав безліч інших курсів: менеджмент, лідерство, релігійні канони. В майбутньому це все дасть можливість для Владислава створити власну "тіньову мафію", заробляти досить великі кошти і займатися різними справами, при цьому ще й мати гарну репутацію в очах громадськості. Але це згодом ...
Владислав активно в школі займався шкільним парламентом, був активістом, волонтером. Це і стало процесом його зародження, як політичного лідера та державного службовця. Не обійшлося і без скандалів: в юності Владислав потрапив в скандал пов'язаний з розкраданням волонтерських коштів, де його підставили. В цей момент батьки зробили все необхідне аби прикрити Владислава, як єдинну дитину. Від тепер йому на певний проміжок часу був закритий доступ до державної служби, активності та волонтерства. Але він продовжився в іншому напрямку.
Церква - місце де люди "отримують" віру, підтримку, сили та натхнення від "вищих сил". Так, це елементарна психологія та вміння внушити собі, що є вищі сили. Насправді ж, церквою керує одне - гроші. Багато парафіян готові були віддати все аби так званний "Бог" відпустив їм всі їх гріхи та пробачив всі помилки. І церква буде завжди мати відвідувачів, оскільки навіть у війну люди будуть ходити та молитися. Так, напревеликий жаль, але це тактика багатьох релігії: побудова влади, отримання грошей та створення цілої системи. Чому саме церква? Бо нема податків, мінімальний вплив, "тіньова влада" і найголовніше - можливість уникати покарання за свої діяння, бо "не все воля Божья".
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
Владислав успішно завершив школу, не дивлячись на складнощі в екзаменах. Батьки подбали і про те, аби син отримав "відзнаку" за успішність в навчанні і житті школи. Далі більш складний вибір - університет. Батьки наполягали на будівництві та архітектурі аби він міг потім продовжити х справу, але у Владислава були трошки інші плани. Які? Він знав що йому подобається влада, вплив, гроші та релігія, а отже вибір залишався в цьому секторі. Після декількох тижнів роздумів та складання іспитів, Владислав вступив одразу на три спеціальності різних форм навчання: державне управління - денна форма, теологія та релігія - заочна форма і педагогіка - дистанційна. Цікавий вибір, адже всі три спеціальності не пов'язані між собою: державне управління не стосується релігії, релігії не стосується освіти, а педагогіка не стосується державного управління. Але Владислав робив вибір не зарахунок "престижності", а за рахунок отриманних навичок та вмінь.
На третьому курсі, Владислав став молодим настоятелем церкви і отримав перший титул "святий отець". Він отримав досить багато підтримки з боку парафіян, оскільки був молодий, перспективний та сучасний. Його храм почав потрохи витісняти інші парафії, оскільки все більше людей віддавали перевагу молодому, підтягнутому та сучасному отцю. Синоду (вищому керівництву церковних парафій) це дуже сильно подобалося, тому Владислав мав перспективи зростання.
За менше ніж півроку діяльності, Владислав зміг отримати велику підтримку від громади, що стало показником його успішності. Синод викликав Владислава і призначив йому новий титул "падре" або "архієпископ". Владислав вважав себе "падре" (відбиток американської системи освіти), але називався саме "архієпископ".
Отримавши велику підтримку від громади, Владислав вирішив стати ще й наймолодшим міським головою. Так, під час виборів на посаду міського голови Дніпра, він здобув рекордну підтрмку у 88%. Це стало його новим етапом в житті: архієпископ, святий отець і тепер міський голова.
Владислав слідував прикладу батьків і одразу, після прийнятя присяги, почав працювати на місто, аби місто згодом почало працювати на нього. Поки він підлаштовувався, аналізував систему, підбирав кадрів - будувалася "тіньова система". Керівники державних відомств дали йому прізвисько "Дніпровський кардинал" - як людину, яка керувала всіма процесами в середині міста.
Відкати, хабарі, продажні суди -це все було і панувало на великому рівні. А що громада? Громада не бачила цього, бо була захоплена самим образом молодого і перспективного міського голова, архієпископа, святого отця.
Чи довго буде працювата така "система"? Цікаве запитання, адже Владиславом вже цікавляться різні правоохороні, антикорупційні та міжнародні органи. Але поки що, вони не можуть його спіймати, оскільки розуміють одну річ: він має надто високий рівень впливу на людей, а отже люди не дадуть його в образу.
Владислав народився 20 лютого 1995 року в місті Дніпропетровськ, Україна. Мама власниця приватного підприємства, яке займалося ремонтними роботами, тато власник фірми по будівельним роботам. Сім'я любила свою країну, своє місто і при цьому досить непогано заробляло на ньому. Владислав був розумним хлопчиком і розумів що батьки заробляють не тільки "чисті" гроші, але й "брудні", оскільки вони жили досить непогано. Він розумів, що в системі виживають люди, які вміють її обійти або побудувати власну. Остаточне розуміння системи дійшло тоді, коли Владислава влаштовували в дитячий садочок за "внесок на ремонт". Тоді то й стало зрозуміло: далі треба входити в систему.
В дитячому садочку за Владиславом був особливий "догляд". Батьки подбали про те аби хлопчика вчили та приділяли йому більше уваги в процесі навчання. Саме тому Владислав досить швидко вчився, адаптовувався до життя та досить швидко почав адаптовуватися до дорослого життя.
Батьки, нажаль, багато працювали. Вони досить мало приділяли уваги дитині. А на вихідних, навіть будучи вдома, вони працювали і працювали. Родина була досить віруючою, тому щонеділі ходили до церкви. Владиславу дуже сподобалося церковна організація, оскільки не дивлячись на свій ранній вік, він вже зрозумів, що релігія та гроші правлять цим світом. А отже, йому потрібно розпочинати будувати своє життя в цьому напрямку.
ЮНІСТЬ
Ось і завершився період дитячого садочку. Владислава віддають до приватної школи американського типу. Чому саме американської? Бо батьки Владислава все ж вважали систему української освіти досить слабкою, а дитині потрібно було дати більш якісні знання на шкільному етапі.
Владислав посилено почав вивчати економіку, історію, право. Інші предмети його менш цікавили, але при цьому він знаходив підхід до вчителів і завжди мав гарні оцінки. Ні, не через високий рівень знаннь, а через вміння спілкуватися і входження в довіру. Паралельно шкільними предметам, Владислав вивчав безліч інших курсів: менеджмент, лідерство, релігійні канони. В майбутньому це все дасть можливість для Владислава створити власну "тіньову мафію", заробляти досить великі кошти і займатися різними справами, при цьому ще й мати гарну репутацію в очах громадськості. Але це згодом ...
Владислав активно в школі займався шкільним парламентом, був активістом, волонтером. Це і стало процесом його зародження, як політичного лідера та державного службовця. Не обійшлося і без скандалів: в юності Владислав потрапив в скандал пов'язаний з розкраданням волонтерських коштів, де його підставили. В цей момент батьки зробили все необхідне аби прикрити Владислава, як єдинну дитину. Від тепер йому на певний проміжок часу був закритий доступ до державної служби, активності та волонтерства. Але він продовжився в іншому напрямку.
Церква - місце де люди "отримують" віру, підтримку, сили та натхнення від "вищих сил". Так, це елементарна психологія та вміння внушити собі, що є вищі сили. Насправді ж, церквою керує одне - гроші. Багато парафіян готові були віддати все аби так званний "Бог" відпустив їм всі їх гріхи та пробачив всі помилки. І церква буде завжди мати відвідувачів, оскільки навіть у війну люди будуть ходити та молитися. Так, напревеликий жаль, але це тактика багатьох релігії: побудова влади, отримання грошей та створення цілої системи. Чому саме церква? Бо нема податків, мінімальний вплив, "тіньова влада" і найголовніше - можливість уникати покарання за свої діяння, бо "не все воля Божья".
ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ
Владислав успішно завершив школу, не дивлячись на складнощі в екзаменах. Батьки подбали і про те, аби син отримав "відзнаку" за успішність в навчанні і житті школи. Далі більш складний вибір - університет. Батьки наполягали на будівництві та архітектурі аби він міг потім продовжити х справу, але у Владислава були трошки інші плани. Які? Він знав що йому подобається влада, вплив, гроші та релігія, а отже вибір залишався в цьому секторі. Після декількох тижнів роздумів та складання іспитів, Владислав вступив одразу на три спеціальності різних форм навчання: державне управління - денна форма, теологія та релігія - заочна форма і педагогіка - дистанційна. Цікавий вибір, адже всі три спеціальності не пов'язані між собою: державне управління не стосується релігії, релігії не стосується освіти, а педагогіка не стосується державного управління. Але Владислав робив вибір не зарахунок "престижності", а за рахунок отриманних навичок та вмінь.
На третьому курсі, Владислав став молодим настоятелем церкви і отримав перший титул "святий отець". Він отримав досить багато підтримки з боку парафіян, оскільки був молодий, перспективний та сучасний. Його храм почав потрохи витісняти інші парафії, оскільки все більше людей віддавали перевагу молодому, підтягнутому та сучасному отцю. Синоду (вищому керівництву церковних парафій) це дуже сильно подобалося, тому Владислав мав перспективи зростання.
За менше ніж півроку діяльності, Владислав зміг отримати велику підтримку від громади, що стало показником його успішності. Синод викликав Владислава і призначив йому новий титул "падре" або "архієпископ". Владислав вважав себе "падре" (відбиток американської системи освіти), але називався саме "архієпископ".
Отримавши велику підтримку від громади, Владислав вирішив стати ще й наймолодшим міським головою. Так, під час виборів на посаду міського голови Дніпра, він здобув рекордну підтрмку у 88%. Це стало його новим етапом в житті: архієпископ, святий отець і тепер міський голова.
Владислав слідував прикладу батьків і одразу, після прийнятя присяги, почав працювати на місто, аби місто згодом почало працювати на нього. Поки він підлаштовувався, аналізував систему, підбирав кадрів - будувалася "тіньова система". Керівники державних відомств дали йому прізвисько "Дніпровський кардинал" - як людину, яка керувала всіма процесами в середині міста.
Відкати, хабарі, продажні суди -це все було і панувало на великому рівні. А що громада? Громада не бачила цього, бо була захоплена самим образом молодого і перспективного міського голова, архієпископа, святого отця.
Чи довго буде працювата така "система"? Цікаве запитання, адже Владиславом вже цікавляться різні правоохороні, антикорупційні та міжнародні органи. Але поки що, вони не можуть його спіймати, оскільки розуміють одну річ: він має надто високий рівень впливу на людей, а отже люди не дадуть його в образу.
